«Мій день в Літературному музеї Уласа Самчука»

Мій день у рівненському Літературному музеї Уласа Самчука.
Маленька зустріч з великим хресним.
Літо 2014 року виявилося дуже спекотним. Рівне просто мліло від палючого сонця, гарячого асфальту і розпечених дахів. У такий час, у полудень, мріялося лише про якийсь блаженний затінок з порцією морозива або просто зі склянкою холодної води. «…З льодом, як у Бразилії !»- зауважила тітка Маргарита, вгадавши наші думки.
Ми не просто йшли, ми поспішали на дванадцяту годину до музею Уласа Самчука, бо на цей час його директор , симпатична блондинка пані Інна, призначила нам зустріч.
Ми — це моя мама,тітка Маргарита і я.
…Літо 1943 року. Окуповане гітлерівцями Рівне. Улас Самчук натхненно працює над черговим числом своєї газети «Волинь», яка є його головною зброєю в цей фатальний для України час. Як загострене лезо меча,звучать у передовій статті «За мужню дійсність» слова Уласа Самчука: «Розбудова України і організація українського народу – ось основні гасла нашого часу. Не якісь старі порахунки, нікчемне амбіціонерське розбиття,не групова зукукуріченість…І не отаманшина. А солідна,творча, будуюча і організовуюча праця. Праця всього народу,праця кожної творчої одиниці…»
Останніми днями дуже бракує його вірного заступника, помічника і побратима Романа Бжеського, який уже кілька днів затримується у мальовничому Кременці, місті юності самого Уласа. І ось, сьогодні, раптовий дзвінок від Романа. «Уласе, дорогий!У мене народилась донька. Так що незабаром хрестини і ми з дружиною Надею просимо тебе за кума!»
Події цих днів Улас Самчук опише пізніше у своїй книзі «На коні вороному», де поетично зазначить: «Причому названо її Маргаритою, ім’я, що його годі знайти у списках наших імен, і можна допускати, що тут не обійшлося без певних сугестій Геттевського «Фауста»…
…І ось ми заходимо в кімнату-музей Уласа Самчука, яка огорнула нас спокоєм і прохолодою, ніби сам дух Уласа вийшов зустріти через стільки літ свою похресницю, яку тоді у Кременці так ніжно тримав на руках до Христа, дівчинку, яка стала символом його братерського родичання з Романом Бжеським,з яким разом загартувались у несамовито тяжкій боротьбі за Україну проти більшовиків та фашистів.
Сьогодні моя тітка,Маргарита Андраде, уперше зустрілась зі своїм минулим і подальшою історією великого Уласа, яку, ніби відмотуючи назад кадри старої кінохроніки, відкривала нам директор музею пані Інна. Його доля – ще одна трагічна історія українського письменницького літопису. Але є в ній один безцінний факт – це те, що, як не намагались радянські «борзописці» очорнити творчість Уласа Самчука, навішуючи тавро і ярлики , її не вдалося і не вдасться знищити ніколи і нікому. Вона служитиме своєму народу вічно!
Час пролетів стрімко. За кілька днів моя тітонька повернулася у свою сонячну Бразилію, несучи в серці велику вдячність Україні за те, що тут, у Рівному, живе її власна історія, історія її сім’ї та історія її великого хресного батька, якого нащадки називають Гомером ХХ століття.
Ярина Швидків (9-Б кл.)